В Україні нагальною є проблема участі членів територіальної громади у її розвитку, самоорганізації задля розв’язання проблем громади [6; 8; 9], а відтак і формування спроможних громад. Це актуалізує питання вивчення соціальних практик територіальної громади. Одним із найважливіших аспектів вивчення практик територіальної громади, з нашого погляду, слід вважати поняття «соціального капіталу» (як його описували Р. Барт, П. Бурдьє, Р. Патнем та інші), який складається з активних взаємозв’язків між людьми, коли спільні цінності та довіра пов’язують членів мереж і громад, роблять можливою їх взаємодію.